Впровадження положень Болонського процесу в Україні

Педагогіка: історія і сьогодення » Впровадження положень Болонського процесу в Україні

Сторінка 3

Отож негативне ставлення студентів до Болонського процесу є насамперед результатом алогічної, непослідовної державної політики його впровадження, а також неврахування думки студентів, які зокрема, у Болонських документах проголошуються “конструктивними, повноправними і компетентними” партнерами.

Щоб глибше збагнути спектр проблем, пов’язаних із інтеграцією України в європейський освітньо-науковий простір, варто нагадати основні принципи Болонської декларації, яку Україна підписала у травні 2005-го року в норвезькому містечку Берген. Тут слід наголосити, що наша країна була серед останніх держав, які виявили політичну волю робити єдиний простір європейської освіти та науки гармонійним, привабливим і конкурентоспроможним на світовій арені. Отож, зобов’язання і відповідальність, які взяла на себе Україна, вимагають передусім, щоб до 2010 року завершити процес упровадження визначальних принципів Болонської декларації: визнання єдиної системи наукових ступенів, перехід на два цикли навчання, запровадження європейської системи трансферу кредитів, сприяння мобільності студентів та викладачів, формування європейських стандартів якості освіти, творення єдиного європейського простору освіти та науки. На кожному саміті міністрів освіти країн-учасниць Болонського процесу щоразу доповнюють завдання та цілі єдиного освітньо-наукового простору Європи. Відповідно було сформульовано потребу в скасуванні обмеження віку для навчання, що мало б сприяти реалізації ідеї пожиттєвої освіти, а також наголошено на необхідності створення всіх умов для привабливості європейського простору вищої освіти. У Євросоюзі зрозуміли, що вища освіта стає регульованим людським капіталом, тому для всіх очевидно, що Болонський процес має як освітньо-наукові та культурницько-просвітницькі, так і політичні й економічні цілі. Звісно, що про успішність реалізації основних принципів Болонської декларації та завдань Болонського процесу в Україні треба говорити лише у контексті виваженого, але динамічного, застосування гнучких механізмів гармонізації нашої системи освіти та науки з міжнародними освітньо-науковими системами та необхідної зміни освітнього законодавства відповідно не лише до вимог Болонської декларації, а й відповідно до стрімких змін як на вітчизняному, так і на світовому ринку праці.

Академічна мобільність вимагає чималих фінансових затрат. Це якщо брати до уваги великі масштаби студентського обміну, обміну викладачами, регулярного наукового стажування, участь у престижних міжнародних симпозіумах, конгресах та конференціях. Бо, насправді, академічна мобільність є симптоматичною ознакою фінансового становища в українських ВНЗ та стану науки в них. Яка мобільність, коли держава фінансує тільки зарплату викладачам, стипендію студентам і частину коштів на комунальні витрати? Університети надалі перебувають на межі виживання, а не розвитку. Найяскравішою ілюстрацією фінансового становища наших ВНЗ є, зрештою, стан їхніх гуртожитків. Звісно, що є кошти окремих програм, Євросоюзу, різних міжнародних фондів, які сприяють академічній мобільності. Однак цих коштів замало, щоб задовольнити всіх.

У всьому світі якісна освіта не є дешевою. Але в усьому світі усвідомили взаємозалежність між економічним зростанням, підвищенням соціальних стандартів і великими інвестиціями в освіту та науку. Тому і ми не повинні економити на таких стратегічно важливих резервах, як освіта та наука. Не варто переконувати вже нікого, що умови викладання та навчання вимагають постійного оновлення, що навчально-педагогічний і науковий персонал пролетаризується при сьогоднішньому рівні оплати праці й тому прагматично погоджується на кон'юнктурні заробітки, які часто не вписуються в традиційне розуміння академічних цінностей, — тобто інтелектуали раптом опинилися на суспільних маргінесах, шукаючи свого клаптика землі під сонцем у нових умовах ринкової економіки. Але увесь парадокс полягає в тому, що в Україні рівень освіти населення зростає незалежно від змін у структурі зайнятості та навичок, яких вимагає ринок праці. Інакше кажучи, щоразу частіше у нас рівень освіти визначається часом, проведеним в освітніх закладах. Наша вища освіта впродовж шістнадцяти років незалежності України була перевантажена численними соціальними, а не академічними, завданнями — поділити та соціалізувати молодих осіб відповідно до різних життєвих цілей, іноді забезпечити «притулок» для когось на декілька років та розважити інших, щоб позбутися багатьох потенційних негативних наслідків для суспільства. «Дипломна хвороба», що охопила нашу суспільну свідомість, потребує окремого аналізу. І цей феномен має два аспекти: по-перше, завдяки йому маємо зниження якості освіти, тому глибоке та змістовне викладання та навчання не обов'язково є пріоритетом для багатьох ВНЗ. По-друге, наші проблеми часто прагматично використовувала Європа, в якій постійно зростає кількість робочих місць, що вимагають університетського диплома, а не необхідної освіти. Тому доволі часто академічна мобільність є соціальною мобільністю. Якщо українські університети соціалізують нашу молодь, то Європа доволі часто соціально їх мобілізує .

Страницы: 1 2 3 4



Педогогічні умови формування музичного сприймання молодших школярів засобами фортепіанної музики
Визначення умов повноцінного естетичного сприймання музичних творів потребує з'ясування низки науково-методичних питань. Мова йдеться насамперед про шляхи формування музичного сприймання школярів, мо ...

Системи професійно-технічного навчання
Під системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того, щоб полегшити тлумачення сутності ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net