Досвід реалізації західних та вітчизняних моделей щодо підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

Велике поширення в європейських державах, зокрема, у Німеччині, Бельгії, Швеції одержали поширення невеликі групові будинки (гуртожитки) для проживання дітей-інвалідів і дорослих. Для цієї мети або виділяються будинки у звичайному житловому кварталі, або квартири в багатоповерхових будинках. У таких групових будинках проживають від 6 до 15 чоловік, іноді різного віку. Персонал - вихователі й соціальні працівники, число яких залежить від ступеня тяжкості захворювання підопічних. Інваліди можуть проживати в таких будинках постійно, або їхати на вихідні додому.

У Швеції, наприклад, в 1990 році такий будинок спільного проживання був відкритий в одному з мікрорайонів Стокгольма. Будинок перебуває серед звичайних житлових будинків, у ньому проживають в окремих квартирах розумово відсталі дорослі люди. Допомога ним надається тільки в тих питаннях, з якими розумово відсталі люди не можуть упоратися самостійно.

Крім зазначеної форми обслуговування розумово відсталих людей, у країнах Західної Європи поширені денні центри, які реалізують різні програми по догляду й навчанню інвалідів.

Ще однією формою організації життя дітей з обмеженими функціональними можливостями є громади. Уже багато років існують терапевтичні громади для дорослих та дітей, засновані на принципі єднання людей, що мають які-небудь порушення, у тому числі й розумову відсталість. Ці громади розташовані, як правило, у майже занедбаній сільській місцевості, де сільське господарство має першорядне значення. Це не клініка, а відкрите селище з усіма атрибутами сільського життя. У громаді не існує розходжень між обслуговуючим персоналом і "пацієнтом". Всі вони - люди, разом живуть і працюють. Тут надається можливість для кожного бачити в іншій людині відбиття своєї індивідуальності, знайти себе, відкрити шлях до самопізнання. У цих громадах організовані майстерні, пекарні, підсобні господарства й кожний, хто живе в ній, працює там, де йому подобається, там, де він може реалізувати себе.

Такі громади є в багатьох європейських країнах. У Бельгії, наприклад, у них живуть і діти й дорослі. Хворі живуть "родинами". У кожній родині є "батьки" - вихователі. Діти відвідують спеціальні школи, дорослі працюють у майстернях, виконують сільськогосподарську роботу. У Німеччині, поряд із сімейними громадами, є релігійні громади, у яких проживають особи з розумовою відсталістю.

Становить інтерес досвід спільного проживання й діяльності розумово відсталих осіб зі здоровими людьми в Кемпхільських громадах. Засновником цих громад є лікар-психіатр Карл Кеніг (1902 - 1966), що в 1939 році організував свій перший лікувально-педагогічний центр у Шотландії в містечку Кемпхілл.

Існують різні форми Кемпхільських співтовариств:

школи для дітей, що потребують особливого догляду;

коледжі для проживання й навчання молоді;

учнівські майстерні;

громади взаємодопомоги для дорослих всіх віків з розумовими й фізичними захворюваннями різного ступеня;

села для дорослих.

У найпершому Кемпхільському селі "Боттон", розташованому в Шотландії, на даний час живуть і працюють спільно близько 400 чоловік, з них 200 селян із психічними розладами. У селі є шість ферм, різні ремісничі майстерні, включаючи типографію. У багатьох селах майстерні вже переросли у виробничі цехи по випуску конкурентно спроможної продукції, що продається в спеціально організованій мережі магазинів.

У цей час налічується близько 100 Кемпхільських центрів і сіл в 20 країнах світу. Найбільше їхнє число в Англії, Шотландії, Німеччині.