Система освіти в україні під владою російської імперії другої половини XVIII – першій половині XIX століть

Педагогіка: історія і сьогодення » Григорій Савич Сковорода про виховання особистості » Система освіти в україні під владою російської імперії другої половини XVIII – першій половині XIX століть

Сторінка 1

Остання чверть XVIII століття у розвитку початкової освіти в Україні позначалась впливом загальнодержавної шкільної реформи, яку проводив уряд Катерини ІІ. У 1786 році було затвердженно "Статут народних училищ у Російській імперії". За цим статутом у губернських містах запроваджувались головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), а в повітових – малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Зміст навчання мав загальноосвітній і реальний характер. Саме навчання у цих школах оголошувалось безстановим і безплатним.

Шкільна реформа 1786 року мала на меті дати освіту, перш за все, міському населенню, що диктувалось потребами виробництва, розвитком торгівлі, а також намаганням царського уряду і церкви підпорядкувати собі третій стан, який народжувався. На початку XIX століття головні народні училища були реформовані у гімназії, а малі – у повітові училища.

Статут 1786 року сприяв відкриттю нових шкіл у ряді українських міст: Ніжині, Новгород-Сіверському, Полтаві, Прилуках, Глухові, Охтирці, Сумах. Але охопити все населення Лівобережжя ці школи не могли і не стали тут масовими. Населення України негативно ставилось до головних і малих народних училищ. Вони носили антинародний характер, тут заборонялась українська мова, ігнорувались народні традиції, звичаї. Ці школи стали знаряддям русифікації українського населення.

Реформа не відміняла існуючі в Україні народні початкові школи. Вони функціонували, хоч і значно в меншій кількості. Зразком для них були програми малих народних училищ. Але уряд вживав всіляких заходів, щоб їх не було. Хоч український народ волів по-старому навчати своїх дітей у дяківських школах, але дітям заборонялось до них ходити. Як уже відомо, школи-дяківки за реформою перетворювались у парафіяльні.

Відібрання земельних маєтків в українських монастирів було відчутним ударом для українських шкіл, занепад яких входив у плани царського уряду. Катерина II вважала Київську Академію центром опозиції проти московського централізму, її політика поклала кінець українській школі вищого типу, проте сприяла появі російських шкіл для привілейованих станів (дворянства та духівництва) із обмеженою кількістю учнів, а також приватних пансіонів для дворянства по губернських містах. Із фахових шкіл діяли медико-хірургічна академія в Єлисаветграді, сільськогосподарська школа в Миколаєві, музична в Катеринославі. Для дворянських дітей велике значення мало домашнє навчання. Звичайною школою для українського народу залишилася парафіяльна. Політика, що проводилася російським самодержавством, призвела до загального падіння рівня освіченості та письменності в Україні. Якщо у 1768 р. одна школа припадала на 746 жителів України, то в 1876 році — на 6750 жителів. А загальна кількість студентів у трьох університетах (Київ, Харків, Одеса) становила 1200 осіб. Рівень загальної освіти українців, який у XVIII столітті був предметом їхньої гордості, особливо на Лівобережжі, в XIX столітті став жахливим. Це було спричинено насамперед впровадженням кріпосного права та переконаністю правлячих кіл у тому, що освіта кріпакам не потрібна.

На початку XIX століття царський уряд Олександра I здійснив реформування освітньої системи Росії. 1804 року було прийнято "Статут університетів" і "Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам", які регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні і які прямо відображувалися на українському шкільництві.

За прийнятими статутами у Росії вперше запроваджувалась державна система народної освіти. Вся країна поділялась на шість учбових округів, два з яких Харківський і Віленський розміщувались на території України. Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному окрузі: парафіяльні училища (1-річні), повітові училища (2-річні), гімназії (4-річні), університет. На чолі кожного округу призначався опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету.

Об’єктивно статути 1804 року були прогресивними. Ними проголошувались безстановість і наступність всіх типів навчальних закладів, державність освіти (безплатність на всіх ступенях). Серед негативних рис реформи були багатопредметність навчання при його обмежених термінах, декларативність програм, недостатнє фінансування навчальних закладів. Добре фінансувались лише гімназії і університети, де навчались, як правило, діти вищих станів.

Страницы: 1 2



Аналіз літературних джерел з проблеми формування і розвитку загально-трудових умінь і навичок в учнів 6 класів
Аналіз літературних джерел виконується з метою, детального огляду, авторів які пропонують застосовувати свою методику формування і розвитку загально-трудових умінь і навичок в учнів 6 класів в процес ...

Особливості екологічного виховання учнів ПТНЗ
Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність. Спрямована на розвиток в учнів ПТНЗ екологічної культури. Завдання екологічного виховання в ПТНЗ: - сприяти нагромадженню екологічних знань ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net