Державна національна програма «Освіта»– документ пріоритетних напрямів реформування виховання

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання – створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб’єкта діяльності, особисті, індивідуальності.

В основі всієї системи виховання в Україні лежить національна ідея. У Державній національній програмі «Освіта» («Україна – ХХІ століття») зазначається: «Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування в молоді і дітей світоглядної свідомості, ідеї, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури».

Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта», до яких належать:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;

виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;

формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку ідей свободи, прав людини та громадянської відповідальності;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистого спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.

Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року, Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Концепції школи нової генерації – української національної школи – родини» (1994 року), «Концепції безперервної системи національного виховання» (1994 року), «Концепції розвитку загальної середини освіти» (2000 року), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2000 року), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2001 року), Національній доктрині розвитку освіти (2002 року).

Отже, мета виховання завжди об’єктивно відображає вимоги суспільства до людини. Ці вимоги у свою чергу визначаються рівнем розвитку суспільства, характером виробничих відносин, тому мета виховання може змінюватися на різних етапах історичного розвитку суспільства, в різні історичні часи виховання мало різний характер, різними були його зміст і спрямованість. Із розвитком суспільства виникають уявлення про ідеальну людину і поступово формується в суспільній свідомості педагогічний ідеал гармонійно розвиненої особистості. В античні часи педагогічний ідеал включав гармонійний розвиток як фізичний, так і духовний, але без трудової діяльності. У середні віки як мета виховання пропагувався аскетизм. Для епохи Відродження характерним є гуманізм, пошук нових шляхів формування гармонійно розвиненої особистості, визначення значущості, активності людини. У цей період провідне значення надається розумовому, моральному та релігійному вихованню. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століть формується концепція «вільного виховання». Паралельно виникає ідея всебічно гармонійно розвиненої особистості. Вона розглядається з трьох пріоритетів: