Григорій Сковорода про розумове і моральне виховання

Педагогіка: історія і сьогодення » Григорій Савич Сковорода про виховання особистості » Григорій Сковорода про розумове і моральне виховання

Сторінка 2

Мораль, виступаючи формою суспільної свідомості, що представляє сукупність принципів, вимог, норм і правил, регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя.

Психологи визначають два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах – вимогах та суспільній думці; і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки.

У педагогічних поглядах Сковороди відбились основні напрями передової педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини і народу. У притчах та байках Сковорода висміював бездуховне дворянство – аристократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого – утвердження високих моральних якостей, формування гармонійно розвинутої людини.

Запорукою успішного виховання дітей, за Г. Сковородою, мають бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він рекомендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та інше. Виховуючи дітей, – радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналізувати свої вчинки.

Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про «серце» людини. Серце, за Сковородою, – це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єдність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, задушевними. Вони, виходячи із глибини душі особистості, зігріті її почуттям, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії. Думки мислителя XVIII століття про пріоритетне значення морального виховання молоді, не менш своєчасні й сьогодні. Його філософській спадщині притаманна пристрасна зверненість до проблеми розвитку «благого серця» людини, яке він цінував вище од широкої обізнаності в науках: «Коликовое идопоклонство воспитывать человеческим наукам и человеческим язикам восприносить и воспричитать воспитаніе? Кая полза ангелскій язик без добрыя мысли? Кій плод тонкая наука без сердца благого?». Таким чином поняття серця набирає змісту «бездонної думок безодні» і сучасним українським філософом А. Бичко інтерпретується як специфічний пізнавальний засіб, методологічний принцип: «Думка, або серце, є дух». Категорія серця, що виступає основою однієї зі складових української ментальності – кордоцентризму, набуває у філософії Г. С. Сковороди характеру стійкого ядра поряд з екзистенційністю (орієнтацією на неповторність людського життя) і антеїзмом («сродністю» світу і людини). Серце характеризує душу людини, а думки сердечні є справжньою її силою, а тому вінцем щасливого існування є «радість серця».

Самобутнім, індивідуальним носієм, добувачем авторської істини є моральна особистість, яка не просто є виявом авторської ідеї, а в силу моралізаторства, повчальності та дидактичності є зручно виховною формую. І все це знайшло вияв у притчах просвітителя-філософа.

Сковорода створює модель у відповідності з концепцією буття, яку ж сам і представляє. Герої притчі – це особистість з набором якостей, прибічником яких є автор. Тому створена модель образу – персонажу – «це експериментальний полігон», на якому проходить зіткнення різних позицій – моральних, світоглядних, філософських».

Визначальним у моральному вихованні, за його переконаннями, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка «не в знании живет, но в делании». Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень, Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків старших, вчителів.

Через свободу людина зможе досягнути вищої досконалості, тому Сковорода утверджує принцип свободи як основи буття, поза якою не можливе щасливе існування особистості. Наштовхнути людину на моральне самовдосконалення і тим допомогти їй торувати шлях свободи – це один з фундаментальних принципів філософії Просвітництва, що повною мірою виявилося у філософській системі мислителя. Він і в житті, і в творчості дотримувався злагоди душі й розуму, що формує думку, допомагає знайти істину.

Страницы: 1 2 



Сутність позакласної роботи
Позакласна робота – це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу ...

Компоненти екологічної культури
Екологічна вихованість особистості складається з трьох компонентів: імперативно-інформаційного (перцептивного), мотиваційно-ціннісного (когнітивного) та операціонально-діяльнісного (практичного). Пер ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net