«Сродна» праця – джерело радощів та морального вдосконалення людини

Педагогіка: історія і сьогодення » Григорій Савич Сковорода про виховання особистості » «Сродна» праця – джерело радощів та морального вдосконалення людини

Сторінка 2

Сковорода підносить значення праці як першооснови суспільного буття, як передумови людського щастя. Він наголошує, що прагнення до творчої праці закладені в самій природі людини, яка стає щасливою, задоволеною тільки тоді, коли робота відповідає природним нахилам, здібностям людини, тобто є «сродною».

В основі педагогічних поглядів є діяльність, яка витікає з природного покликання, із природної спорідненості людини і спрямована на користь усього суспільства. Застосував письменник на практиці свою теорію «сродності» все своє життя (навчаючи дітей і молодь), постійно вдосконалюючи та пропагуючи її. Вона ж, у свою чергу, випливала з його вчення про самопізнання, про переконання в тому, що природа людини добра, що вона містить великі можливості, тільки потрібно вміти їх виявити, допомогти розкритись. Він називає школу «садом», бо звідси бажання вчителя є – не ламати природу дитини, а сприяти розвиткові нахилів, здібностей.

Виховний вплив на людину, дитину здійснюють усі процеси, що відбуваються у житті, а найбільше – навчання. Унаслідок чого ставляться завдання: сформувати в дитини певний світогляд, знання, уміння, та навички, які є певним спрямуванням на життєвий досвід, ґрунтом, на якому виробляються переконання, наявність яких свідчить, що вона свідомо обрала свій шлях, розуміє зміст та наслідки своєї діяльності. А це сприяє виконанню вимог зміцнює віру в дієвість принципів, розвиває рішучість, наполегливість у досягненні мети тому, що кожна людина має власну їй неповторність, індивідуальність, яка проявляється тільки в «сродній» праці.

У трактаті «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» перед нами постає своєрідна утопія, якою є мрія філософа про гармонійне суспільство, побудоване на «сродності». Така програма досягнення гармонії між людиною і суспільством, як слушно підкреслюють дослідники, не витримує критики і перевірки дійсністю. Цінність і значимість сковородинівської теорії «сродності» в іншому: філософські роздуми про щастя людини займатись природною, улюбленою справою є водночас і осудом кар'єризму, гонитви за славою, почестями, багатством.

Дослідник Юрій Барабаш висуває ще одну суттєву грань творчої спадщини мислителя: Григорій Сковорода першим в українській літературі, педагогіці зумів по-новому оцінити труд, побачити в ньому не кару Божу за первородний гріх Адама і Єви і не просто засіб до існування, а джерело радості, душевного задоволення, важливу передумову щастя. Такою є «сродна» праця.

Щастя людини Г. Сковорода бачив у праці, прославляв працю як джерело радості і задоволення. Проте не можна обійти того факту, що це уславлення має абстрактний характер. Для щастя людини потрібно, щоб праця була вільною. Сковорода гадав, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона ― сродна, аби людина любила її й вкладала у неї всю душу.

З працею завжди пов'язана і пісня, і поезія.

Простий трудовий народ сприймав його думку як свою, розумів її, поділяв, вона була доступною людям праці, підносила гідність людини-трудівника, славила його працю як найвищий здобуток, як джерело щастя. Народ знав і любив Григорія Сковороду, свого наставника, захисника.

«Сродна» праця – це як духовні, так і тілесні потреби, що звеселяють дух, приносять задоволення та насолоду процесом виконуваної діяльності. Діяльність, яка є для людини «сродною», визначається тим, що є однаково корисною для носіїв мікрокосмосу і включає в себе усвідомлення процесу творчої діяльності як насолоди вищої від нагороди за кінцевий результат.

Отже, необхідним середовищем існування й діяльності людини є те культурне середовище, вплив якого на людину з часу її народження і на людство в цілому має універсальний характер. У ньому людина представлена як істота, що саморозвивається, самореалізується як суб'єкт, як результат власної діяльності. Дійсний зв'язок культури з людською діяльністю стає зрозумілим лише тоді, коли сама діяльність розвивається як джерело, причина формування, розкриття «сродності», розвитку та становлення людини. У ній об’єктивуються всі без винятку творчі сили людини, всебічність та багатогранність її діяльності з освоєння світу, уся сукупність прагнень та устремлінь особистості.

Педагогічні погляди Г. С. Сковороди зросли на традиціях національної етнопедагогіки, яка своїм корінням сягає в сиву давнину, коли лише формувалася українська людність.

Г. С. Сковорода досить широко користується традиційними народними засобами передачі педагогічної мудрості, коли остання вкладається в уста героїв казок, легенд, байок, притч, оповідей. Цим засобом педагог веде щиру розмову з молоддю, залучує до роздумів, сприйняття здорової моралі.

Страницы: 1 2 3 4



Особливості організації морального виховання у початковій школі
З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова система освіти, докорінне її реформування мають стати підґрунтям відтворення інтелектуального ...

Синтетичне читання
Цей вид читання характеризується тим, що читач сприймає зміст тексту, не скеровуючи свої свідомі зусилля на аналіз мовної форми, в якій цей зміст виражено. Завдяки добре розвинутим навичкам читання в ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net