Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності

Сторінка 1

Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Окремі проблеми довкілля ґрунтовно розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика. Але ряд важливих питань залишається поза увагою. Саме тому з'являється потреба у викладанні такого предмету як “Загальна екологія”, або “Основи загальної екології” та проведенні факультативних занять, на яких в учнів і студентів формуються екологічні уявлення та поняття, широкий політехнічний кругозір, професійна орієнтація, узагальнюються і систематизуються екологічні знання і вміння, розвиваються основи екологічної культури. Успіх вирішення таких завдань екологічного навчання і виховання школярів залежить від професійної майстерності, ерудиції та екологічної культури вчителя.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

Аналіз змісту програм екологічних спецкурсів, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для загальноосвітних шкіл виявив їх недостатню відповідність виділеним психолого-педагогічним умовам формування екологічної культури школярів та ідеям природоцентричної парадигми.

У педагогіці встановлено, що формування вихованої особистості, в умовах педагогічного процесу, припускає опору на єдність науково окреслених знань з її адекватним почуттєвим сприйняттям. Подібний синтез пробуджує у дітей естетичні переживання і вмотивовує прагнення діяти у напрямку покращення стану довкілля. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, умінням самостійно оперувати своїми знаннями. Аналіз традиційних підходів до екологічного виховання виявляє загальну тенденцію відмежовування себе від природи (“я” – природа), коли взаємовідносини живих істот розглядаються за межами людської діяльності, коли кожна істота є насамперед об’єктом вивчення, і лише потім – живою істотою. Для школярів не характерне цілісне сприйняття природи, вона “розібрана” різними навчальними дисциплінами. Спроба розкриття її цілісності традиційно здійснюється в процесі естетичного виховання (переважно в дисциплінах біологічного циклу). Аналізуючи чинні програми для загальноосвітніх закладів, робимо висновок про те, що можливість вчителя запропонувати школярам певний блок діяльності, безпосередньо спрямованої на еколого-виховний компонент, обмежується кількома годинами. Але ж екологічне виховання має здійснюватись на протязі всього вивчення курсу природничих дисциплін. Іншими словами, центральними в екологічному вихованні є положення антропоцентризму. Натомість, сучасність висуває наперед ідеї екоцентризму, або біоцентризму, які не локалізують особистість поза природою, а вплітають її в суцільний потік живого (“я” в природі).

Страницы: 1 2



Загальна характеристика типу професій "людина — природа"
Це вчені й інженери, будівельники і шахтарі, енергетики і машинобудівники, працівники транспорту. А поруч з ними— ті, хто працює з природними ресурсами, обробляє і оберігає землю, ліси, водні простор ...

Використання Болонського процесу у Тернопільському державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка
Для прикладу можна розглянути розподіл годин кредиту для курсу «Вища освіта України і Болонський процес» у Тернопільсокому державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка. Процеси європейської і ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net